Nathalie s’arrêta devant le vieux portail de la maison familiale. Le poirier était penché, le banc de bois se fendait et aucune lumière ne brillait derrière les fenêtres.
Людмила зупинилася біля старої хвіртки й довго дивилася на подвір’я, де минуло її дитинство. Похилилася груша. Розсохлася лавка, на якій мама перебирала квасолю. У темних вікнах більше ніхто
Ágnes a régi kapu előtt állt, és nézte a házat, ahol felnőtt. A körtefa félrehajolt, a pad kiszáradt, az ablakok mögött pedig már nem égett fény. – Nem
Annelies stond bij het oude hek van haar ouderlijk huis. Alles zag eruit zoals vroeger, maar voelde anders. De perenboom hing scheef. Het bankje waarop haar moeder groenten
Beata zatrzymała się przy starej furtce i spojrzała na podwórko, na którym dorastała. Grusza przechyliła się w stronę szopy. Ławka, na której matka obierała jabłka, popękała. W oknach
Laura rimase davanti al vecchio cancello della casa in cui era cresciuta. Tutto le appariva familiare e, nello stesso tempo, irrimediabilmente diverso. Il pero sotto il quale giocavano
Ivana stála před starou brankou a dívala se na dvůr, ve kterém vyrůstala. Všechno bylo povědomé, a přesto působilo cize. Hrušeň, na kterou jako děti lezli, se nakláněla
— Mantai, man reikia tavo pagalbos, — pasakė Daiva. Jis nustebęs pažvelgė į uošvę. Ji niekada neslėpė mananti, kad dukra galėjo ištekėti daug sėkmingiau. — Mano sesuo Janina
— Алексей, трябва да ми помогнеш, — каза Снежана. Зетят я погледна учудено. Тъщата никога не криеше, че смята брака му с Мария за грешка. — Сестра ми
— Nuno, preciso que me ajudes, — disse Helena. Ele levantou os olhos, surpreendido. A sogra raramente lhe falava sem alguma crítica. — A minha irmã Rosa partiu