— Dasha, ma chérie, ouvre. Nous ne sommes pas des étrangers. Nous t’avons apporté un gâteau. Le “Prague”, ton préféré. Je les regardais par le judas en me
— Дашенько, донечко, ну відчини. Ми ж не чужі. Ми тортик привезли. «Прагу», твою улюблену. Я дивилася на них у вічко й думала: цікаво, звідки вони вирішили, що
— Dásikám, kislányom, nyisd ki. Nem vagyunk idegenek. Hoztunk tortát. Prágait, a kedvencedet. Az ajtó kukucskálóján át néztem őket, és azon gondolkodtam, honnan veszik, hogy szeretem a prágai
„Dasha, lieverd, doe open. We zijn toch geen vreemden. We hebben taart meegenomen. Praagse taart, jouw favoriet.“ Ik keek door het kijkgaatje naar hen en dacht: hoe zouden
— Daszeńko, córeczko, otwórz. Przecież nie jesteśmy obcy. Przywieźliśmy ci tort. „Pragę”, twój ulubiony. Patrzyłam na nich przez wizjer i zastanawiałam się, skąd niby wiedzieli, że lubię „Pragę”.
— Daniela, tesoro, apri. Non siamo mica estranei. Ti abbiamo portato una torta. La “Praga”, la tua preferita. Li guardavo dallo spioncino e pensavo: da dove avranno deciso
— Danielko, dceruško, otevři. Vždyť nejsme cizí. Přivezli jsme dort. Pražský, tvůj oblíbený. Dívala jsem se na ně kukátkem a přemýšlela, odkud vzali, že mám ráda pražský dort.
— Tavo amžiuje tai gėda, — pasakė mano dukra. Tą patį vakarą pakeičiau spynas. Ne iš pykčio. Mama neuždaro durų savo vaikui dėl vieno ginčo. Bet kartais vienas
— На твоята възраст това е срамно — каза дъщеря ми. Същата вечер смених ключалките. Не го направих от злоба. Майка не затваря вратата пред детето си заради
— Na tua idade, isso é uma vergonha, — disse a minha filha. Nessa mesma noite, mandei mudar as fechaduras. Não foi por impulso. Uma mãe não fecha