UA

Вона стояла біля плити й помішувала борщ. Звичайний четвер, близько сьомої вечора. За вікном шуміло листя старих каштанів, що росли вздовж Княжої, а на балконі сохла випрана білизна.

Валентина Степанівна відсунула мене плечем і ввійшла до передпокою так, ніби щойно повернулася з роботи додому. В руках — пакет із капцями, на обличчі — вираз господині, яка

Я сидів на терасі власної кав'ярні, зачиненої на санітарний день, і тупо дивився в телефон. За вікном періщив дощ — типовий львівський жовтень, коли небо вирішило, що йому

До шостого класу я мала одну залізну звичку — ніколи не пити на людях. У школі, на продльонці, навіть на фізкультурі після бігу навколо стадіону. Вчителька фізри, пані

— Ти глянь на неї, Тарасе. Глянь уважно і скажи мені, в кого в неї ця ямка на підборідді? В тебе такої зроду не було. І в мене

Ринок «Шувар» того дня стояв у вухах — ми з Ігорем саме повернулися з закупів, і я розкладала на балконі ящики з черешнею, коли у двір заїхав фургон.

Коли Денис попросив мене не приходити на благодійний вечір, я стояла на балконі своєї старої «хрущовки» на вулиці Руській. У лівій руці диміло горнятко з відбитим краєм —

Марія сиділа на старому дерев’яному ліжку, вкритому вовняною ковдрою, і крутила в пальцях вицвілу фотографію. Знімок був зроблений у лікарні, десь у маленькому містечку під Неаполем, і на

Христина вкотре глянула на екран телефону, де світився електронний квиток. Вагон четвертий, місця з 21 по 23, Львів — Одеса, відправлення об 11:55. Таксі замовили на пів на

Дощ за вікном не вщухав. Вода збиралася на пожовклому підвіконні, протікала крізь щілину в розсохлій рамі й повільно капала в емальовану миску, яку я поставила ще зранку. Кап-кап-кап