Ветеринарна клініка на Соборній стоїть з зачиненими віконницями вже одинадцятий місяць. Господар — Тарас Кушнір, тридцять два роки, той самий, що лікував котів і собак половині Кременця, — сидить у камері слідчого ізолятора, і навіть адвокат не завжди знає, у якому корпусі його шукати.
Почалося все третього листопада минулого року, коли на майдані біля ратуші зібралося чоловік двісті — прийшли з плакатами проти підвищення тарифів і закриття місцевої лікарні. Тарас стояв у другому ряду, тримав аркуш паперу з написом "Медицину — людям", і навіть не встиг вигукнути жодного гасла. За сорок хвилин розігнали всіх, а його разом з ще шістьома забрали в автозак.
Сусідка Галина Мірошник, яка живе через два подвір'я, розповідає це так, ніби переказує сцену з чужого фільму — тихо, без пафосу, підбираючи слова.
— Я вибігла з торбою через двір, тільки-тільки з ринку йшла, огірки ще не встигла донести. Бачу — його заштовхують у машину, а він навіть не пручається, руки за спиною, голову опустив. Кричу: "Тарасе, куди тебе?!" А він тільки обернувся й наче губами щось сказав, я не розібрала. Може, "мамі скажи".
Матері він, звісно, сказати не встиг. Це зробила сама Галина — того ж вечора, стоячи на порозі з відром картоплі в руках, яке так і не поставила на землю, поки говорила.
Перші три дні родина не знала нічого. Дзвінки в райвідділок обривалися черговою фразою: "Інформація не надається". На четвертий день з'явився адвокат за домовленістю — Олег Вишневецький, знайомий по університету, — і саме він виявив, що справу передали в обласне управління, а Тараса вже перевезли в слідчий ізолятор у Тернополі.
— Офіційно йому досі не оголосили статтю, — каже Вишневецький, сидячи в своєму кабінеті, де на столі лежить тонка тека з написом "Кушнір Т. В." — Він проходить як свідок у "справі про масові порушення громадського порядку", хоча фактично утримується як підозрюваний. Це стандартна схема: тримати людину без чіткого статусу, поки не вирішать, яку статтю притягнути.
Тарас не мав жодної судимості. Найбільшим порушенням у його біографії був штраф за неправильне паркування два роки тому біля ветаптеки.
Мати, Оксана Петрівна, після затримання сина здала свою квартиру в Кременці й переїхала до сестри в Почаїв — сказала, що не може лишатися в порожніх стінах, де досі висить його білий халат на гачку в передпокої. Раз на два тижні їздить у Тернопіль на передачі, стоїть у черзі з іншими матерями, тримає пакет з теплими шкарпетками і зубною щіткою — більше передавати не дозволяють.
Клініку тримала за нього медсестра Віра, яка проробила з ним чотири роки. Спершу приймала дзвінки, пояснювала клієнтам, що "лікар у відрядженні", потім перестала брехати й просто повісила на двері табличку: "Тимчасово закрито". Гроші на оренду приміщення закінчилися в лютому.
Напруга трималася довго — рівна, виснажлива, без просвітку. А тоді, у середині серпня, справу раптово рухнули: слідчий, який вів провадження, пішов на підвищення, і матеріали передали новому. Той підняв протоколи затримання — і виявив, що в жодному з них немає підпису самого Тараса, тільки відмітка "відмовився від підпису", хоча Тарас стверджував: йому просто не дали протокол прочитати.
Вишневецький вхопився за цю нестиковку одразу. Він подав клопотання про незаконність затримання, доклав відеозапис з телефону випадкового прохожого — там видно, як Тараса тягнуть до машини, а плакат у нього просто вислизає з рук і падає на бруківку. Відео виявилося вирішальним: на ньому чітко чути, що жодних закликів до насильства він не вигукував, і руки в нього були порожні.
Судове засідання призначили на дев'яте вересня, у буденний вівторок, у приміщенні районного суду на вулиці Шевченка. Зал був маленький, дерев'яні лавки, дві батареї опалення, які вже почали грітися, хоча за вікном ще стояла тепла осінь. Оксана Петрівна сиділа в другому ряду, стискаючи в руках той самий пакет із зубною щіткою — принесла машинально, забула, що сьогодні не день передачі.
Прокурор наполягав на продовженні тримання під вартою, посилаючись на "суспільну небезпеку масових зібрань". Суддя слухала мовчки, гортаючи справу, а потім задала одне запитання слідчому: чому за десять місяців не було проведено жодної слідчої дії з участю підозрюваного, окрім першого допиту.
Слідчий не відповів нічого конкретного.
Рішення суддя виносила недовго. Запобіжний захід змінили на домашній арешт до завершення розслідування, а клопотання прокуратури про подальше тримання під вартою відхилили — через відсутність доказів причетності до будь-яких насильницьких дій.
Тараса вивели з конвойного приміщення о пів на четверту. Він був худіший, ніж на фото, яке мати носила в гаманці, з коротко стриженим волоссям — у СІЗО стригли всіх однаково. Оксана Петрівна не побігла до нього — просто підвелася, тримаючи пакет, і чекала, поки він сам підійде, ніби боялася, що якщо зробить крок раніше, все розчиниться.
Він підійшов, узяв пакет з її рук — той самий, з шкарпетками і щіткою, — і сказав тільки: "Мамо, я додому хочу, не в СІЗО".
Наступного ранку Віра знімала з дверей клініки табличку "Тимчасово закрито". Клеїлася вона міцно, стрічка розшарувалася й лишила сірий слід на скляних дверях. Тарас стояв поруч у домашніх капцях — виходити з дому йому ще заборонено, крім судових візитів, — і диктував їй список того, що потрібно докупити: вакцини, шприци, новий стіл для огляду замість старого, який хтось із сусідів забрав "на зберігання", поки клініка стояла порожня.
Справу досі не закрито. Попереду ще розслідування, ще можливий суд по суті. Але двері клініки на Соборній тепер відчинені, і на столі знову лежить журнал прийому — перший запис у ньому зроблено рукою Віри: "Кастрація, кіт, вівторок, 10:00".
