— Максиме, я все продумала, — голос Ольги Степанівни линув із гучномовця, коли я саме набирала воду в чайник. — Катерина переказуватиме Людмилі п'ятнадцять тисяч щомісяця, а Олегові — дванадцять. Окрім того, Олежчику треба п'ятдесят прямо зараз на перший внесок за авто. Ти дружині поясниш.
Чоловік неквапливо поставив горнятко на стіл і глянув у мій бік.
— Я все почув, мамо. Завтра приїду.
Натиснув відбій і сховав телефон у кишеню.
— І що саме ти збираєшся мені пояснювати? — запитала я, відклавши паперовий рушник.
— Нічого, — він знизав плечима. — Розмова буде, але не з тобою. Я просто виведу твої гроші з їхніх калькуляцій. Далі вони все доведуть самі.
Я працюю фінансовим контролером на молокозаводі, тож усе життя звіряю цифри, шукаю помилки й одразу бачу, коли хтось намагається запхати чужі витрати у мій баланс. У материнському піклуванні Ольги Степанівни з перших нот вчувався присмак моєї зарплатні.
З Максимом ми разом уже вісім років, і фінансову модель відшліфували давно: на комуналку, продукти й великі покупки — спільний конверт, куди кладемо порівну. Усе, що понад це, — премії, калими, депозити — залишається особистим. Мої гривні — це мої гривні. Фінансувати чужу лінощу жодного бажання не мала.
Родичі з боку чоловіка — окрема історія. Молодша сестра свекрухи, шістдесятидворічна Людмила, живе у просторій квартирі на Сихові, отримує пенсію, проте свято переконана, що весь світ мусить влаштовувати їй щоденне свято. А її тридцятип'ятилітній син Олег — здоровий мужик, котрий систематично уникає роботи, харчуючись разовими халтурами й маминою гречкою.
Пізніше з'ясувалося все. Свекруха вже роздала родичам фінансові векселі. Людмила замовила дорогезного робота-пилососа за 24 900 гривень і сплатила 1 800 за доставку з підйомом наперед — гроші, які не повертають, якщо відмовитися від замовлення. Решту, ті самі 24 900 за сам пилосос, мала віддати кур'єру готівкою просто на порозі. Олег знайшов уживану «Шкоду Фабію» з першим внеском 50 000 гривень. 15 000 він позичив у приятеля, щоби застовпити авто, і продавець поставив крайній термін: якщо до суботи шостої вечора решта не надійде, бронь анулюють, а завдаток осідає в його кишені.
Максим дізнався про всі дедлайни й навмисне призначив родинну нараду на суботу опівдні. Саме тоді, коли кур'єр із пилососом мав уже стояти на порозі, а до фінального дзвінка з автосалону лишалося кілька годин.
Я не поїхала. Його рідня — хай він і встановлює правила.
Того ранку чоловік вирушив на вулицю Городоцьку, де в старому під'їзді пахло сушеним липовим цвітом і мокрим ганчір'ям — двірник щойно помив сходи. Двері відчинила Ольга Степанівна, за її спиною у вітальні сиділи Людмила з Олегом, обличчя яких сяяли передчуттям швидкої наживи.
Максим присів на край стільця і спокійно заговорив:
— Отже, тітці Людмилі — п'ятнадцять тисяч, Олегові — дванадцять щомісяця, і просто зараз п'ятдесят. Я нічого не пропустив?
Родичі заусміхалися, Олег навіть потер долоні.
— Чудово, — вів далі Максим, дивлячись матері у вічі. — Гроші Катерини залишаться в Катерини. А ви між собою самі виріште, хто оплатить ваші придбання.
У кімнаті повисла така пауза, що стало чути, як на балконі в сусідів розбилася банка з-під солінь.
— Як це? — першою отямилася Людмила. — Олю, ти ж обіцяла, що Максим змусить Катю платити! Мені пилосос за годину привезуть, кур'єр гроші за нього вимагатиме! Плати тепер сама!
— З якої пенсії?! — підскочила свекруха, притискаючи кулаки до грудей. — Я тобі позаминулого місяця свою дублянку віддала! І тричі возила на ринок за свій рахунок!
Тут у розмову вклинився Олег — до нього тільки тепер дійшло, що машина тікає:
— Ви обіцяли, що тітка Катя дасть перший внесок і потім закриватиме кредит! Мамо, тітко, скидайтеся! У мене бронь горить!
— Скидатися?! — заверещала Людмила на сина. — Ти, дармоїде, п'ятий рік свою зимову гуму на моєму балконі тримаєш! І їси з мого холодильника щоп'ятниці!
— А хто тобі минулого літа дві з половиною тисячі позичив, коли ти екран на планшеті розтрощив? — прошипіла свекруха, наступаючи на племінника.
Людмила різко розвернулася до сестри:
— Раз ми вже почали рахувати! Олю, ти в мене торік узяла три банки маринованих огірків, а повернула одну — і ту з пліснявою! Де мої огірки?!
— Я їх повернула, це ти сама переплутала! — Ольга Степанівна змахнула носовичком. — А ти мою нову каструлю на Великдень досі не віддала!
На цьому місці Максим потім зізнався мені, що ледве стримувався, аби не розреготатися. Сімейна щедрість виявилася схожою на дешеву парасолю: вдома перед дзеркалом розкривається красиво, але під першими краплями справжнього дощу вивертається назовні.
Суперечку перервав мобільний Людмили. Кур'єр повідомив, що стоїть під під'їздом із коробкою й чекає оплату за пилосос. Людмила заметушилася, вимагала в сестри 24 900. Ольга Степанівна лише відгородилася чашкою кави. Довелося скасувати замовлення, вислуховуючи бубніння хлопця з доставки, — ті самі 1 800 за підйом коробки на поверх так і залишилися сплаченими намарно.
За кілька хвилин загув телефон Олега. Продавець тиснув: строк сплив, броню знімають, завдаток у 15 000 залишається в нього, а авто відходить іншому покупцеві. Олег із блідим обличчям промимрив новину родичкам.
Максим підвівся.
— Дорослі люди оплачують власні покупки самі. Зарплату Катерини більше у свої плани не вписуйте. Каса закрита. Двері я замкну сам.
Я сиділа вдома на кухні, попивала чай, коли чоловік переповідав усю цю баталію, і сміх раз у раз перебивав мені ковток. За вікном шумів львівський вітер, десь у глибині двору гавкав сусідський пес, а на столі переді мною стояло горнятко з недопитим каркаде — я так і забула його випити. Велика родинна згуртованість розвалилася на старі огірки й чужу каструлю, щойно зник доступ до моїх грошей.
Але Ольга Степанівна не звикла здаватися просто так. Наступного дня вона оминула сина й зателефонувала мені напряму.
— Катрусю, Максим все неправильно зрозумів, — заворкувала вона оксамитовим голосом. — Йшлося про невеличку сімейну підтримку…
Я не стала сперечатися. Навіщо? Моя справа — аудит.
— Я все зрозуміла правильно, Ольга Степанівна, — відповіла рівним, холодним тоном. — Щомісячна сума для Людмили — нуль гривень. Для Олега — теж нуль. Це остаточний кошторис. Ваш проєкт не пройшов фінансову перевірку: завелика концентрація чужого нахабства в балансі.
Натиснула відбій.
Наслідки цього провалу вдарили по родичах рикошетом. Людмила залишилася без робота-пилососа й попрощалася з 1 800 гривень за доставку. Олег упустив авто та ще довго віддавав знайомому позичені 15 000. Ольга Степанівна втратила роль головної доброчинниці. Кілька тижнів вони взагалі не розмовляли. Тоді по черзі дзвонили Максимові скаржитися одна на одну, але чоловік відмовився працювати сімейним арбітром. На першу ж спробу відповів коротко: «Мамо, цю тему закрито. Кладу слухавку».
У нашому житті не змінилося нічогісінько, хіба що будь-які спроби розподіляти мої доходи припинилися раз і назавжди. Пилосос поїхав назад на склад, «Шкода» дісталася іншому покупцеві, а на полиці в Ольги Степанівни, я чула, досі стоїть та сама банка з-під огірків — порожня, невимита, з плямою цвілі по вінцях. Вона й досі не наважилася її викинути.
