— Знову борщ як вода, — сказав Степан і відсунув тарілку так, ніби я поставила перед ним не обід, а особисту образу. — У моєї матері ложка в
— ארבעה אנשים בריאים וחזקים! חשבתם שאני אאכיל אתכם פה שבוע שלם על חשבוני? — אמרתי, ובפעם הראשונה מאז שהם הגיעו הקול שלי לא רעד. מיכל עמדה בפתח
— Четверо здорових людей! Ви думали, я вас тут тиждень за свій рахунок годуватиму? — сказала я, дивлячись на родичів чоловіка так спокійно, що сама собі здивувалася. Марина
— אני מתבייש להראות אותך לקולגות שלי, — אמר עומר. הוא אמר את זה בשקט, כמעט ביובש. לא בצעקה, לא בזמן ריב, לא אחרי ערב קשה במיוחד. הוא
— Man gėda tave rodyti kolegoms, — pasakė Darius. Jis tai ištarė ne pykčio metu. Ne ginčo įkarštyje. Tiesiog stovėjo mūsų virtuvėje Vilniuje, segėsi laikrodį ir žiūrėjo į
— J’ai honte de te présenter à mes collègues, — dit Antoine. Il ne cria pas. Il ne claqua pas une porte. Il prononça cette phrase dans notre
— Мені тебе соромно колегам показувати, — сказав Ярослав і навіть не підвищив голосу. Я саме витирала стіл після вечері. На плиті холов суп, у ванній крутилася друга
— Szégyellek bemutatni a kollégáimnak, — mondta Péter egy csütörtök este. Nem kiabált. Nem volt részeg. Nem csúszott ki a száján vita közben. Egyszerűen kimondta, miközben a cipőjét
— Mi vergogno a portarti davanti ai miei colleghi, — disse Roberto, senza nemmeno guardarmi negli occhi. Stavo piegando il bucato sul divano. In cucina bolliva il sugo,
— Stydím se tě brát mezi kolegy, — řekl Milan jednou večer tak klidně, jako by mi oznamoval, že došel cukr. Stála jsem u dřezu, v ruce houbičku,