Я ніколи не думала, що в сімдесят вісім років стану найгіршим кошмаром для шлюбного афериста.

Мене звати Мотря. Я вдова, пенсіонерка, маю палицю, яка стукає голосніше за мої коліна, і язик, від якого покійний чоловік завжди хрестився й казав:

— Мотрю, тебе не можна пускати на переговори. Ти людину словом розбереш на деталі.

Жила я тихо в невеликому будинку під Полтавою. Мала город, трохи квітів, трьох курей, сусідку Галю й свої вечірні серіали, під які чудово дрімалося після обіду.

Одного дня Галя прибігла до мене так, ніби в селі знову обрали нового голову й він уже щось пообіцяв.

— Мотре! Ти чула?

— Якщо це знову про Валентину й того гармоніста, то я вже все знаю.

— Ні. Це серйозно.

Я налила їй чаю.

— Кажи.

Галя сіла ближче й зашепотіла:

— Пам’ятаєш тітку Євдокію з сусіднього села?

— Ту, що пиріжки з маком пекла такі, що люди з базару до неї ходили?

— Її. Вона ж заміж вийшла за молодшого чоловіка.

— Чула. Гарний такий, у костюмі. Усе руку їй цілував.

— Він її обікрав.

Я навіть чашку на стіл поставила.

— Як це?

— Продав її хату, вивів гроші з рахунку, а саму залишив на автостанції в Решетилівці. З торбою й без документів.

— От гад.

— І вона не одна.

Виявилося, таких жінок було кілька. Одну він залишив біля лікарні. Іншу відвіз у пансіонат і сказав, що в неї проблеми з пам’яттю. У третьої забрав усі заощадження, а вона потім жила в племінниці.

Схема була однакова.

Він з’являвся поряд із самотньою літньою жінкою. Гарний, охайний, ввічливий. Квіти, компліменти, допомога з торбами, розмови про душевну близькість. Умів дивитися в очі так, ніби весь світ до неї був порожнім.

А потім — шлюб, документи, довіра, гроші.

І зникнення.

— Колись він нарветься, — сказала я.

Галя зітхнула.

— Хотілося б.

Через два тижні цей самий чоловік постукав у мою хвіртку.

Я вийшла й ледь не засміялася.

Переді мною стояв саме такий, як описували. Волосся зачесане, сорочка випрасувана, туфлі блищать, у руках букет хризантем. Посмішка така солодка, що в мене аж зуби заболiли.

— Добрий день. Ви пані Мотря?

— Дивлячись хто питає. Боржник, сват чи контролер за газ?

Він трохи розгубився, але швидко зібрався.

— Я бачу, у вас прекрасне почуття гумору.

— Це в мене від старості. Зморшки й сарказм приходять разом.

Назвався Віктором. Сказав, що вдівець. Що приїхав до нашого краю до родичів. Що побачив мене біля магазину й не зміг пройти повз “таку світлу жінку”.

Я подумки плюнула.

А вголос сказала:

— Ну заходьте, світло не безкоштовне, але чай знайдеться.

Він почав приходити. Приносив цукерки, підв’язав мені виноград, полагодив клямку на сараї. Сусідки швидко ожили.

— Мотря жениха знайшла!

Я тільки усміхалася.

Бо вже знала, з ким маю справу.

У перший же день я подзвонила племіннику Андрію. Він був юристом у Полтаві. Потім ми з Галею сходили до дільничного. Виявилося, поліція вже збирала матеріали, але їм бракувало доказів. Аферист міняв прізвища, жінки соромилися говорити, документи зникали, гроші перекидалися хитро.

— Якщо він справді той самий, — сказав дільничний, — треба зловити його на дії.

— Дію я йому організую, — сказала я. — Ви тільки не спіть.

Віктор грав красиво. Дивився з ніжністю, читав вірші, цілував руку. Одного разу сказав:

— Я ніколи не зустрічав такої мудрої жінки.

— Дивно, — відповіла я. — Попереднім ти, мабуть, казав те саме.

Він зблід на секунду.

— Перепрошую?

— Кажу, чай вистиг.

Через місяць він зробив пропозицію.

— Мотре, я хочу провести з вами решту життя.

— Мого чи вашого? Бо мого може бути менше, ніж ти плануєш.

Він засміявся невпевнено.

— Я серйозно. Вийдіть за мене.

Я погодилася.

Усе село вирішило, що я втратила розум. Галя ходила з таким лицем, ніби теж повірила, але вечорами ми з нею, Андрієм і дільничним обговорювали деталі.

Перед шлюбом я зробила все, що треба.

Хату юридично передала благодійному фонду допомоги самотнім літнім людям. Гроші перевела під управління Андрія. Справжні прикраси віддала на зберігання, а в скриньку поклала біжутерію. Хороший телевізор відвезла до Галі, а собі поставила старий, який вмикався тільки після трьох ударів по корпусу й молитви.

Коли Віктор переїхав, він одразу почав оглядатися.

— А де ваш новий телевізор?

— Цей кращий. Він характер виховує.

— А документи на хату?

— У надійному місці.

— Де саме?

— У надійному.

Щодня він нервував більше. Питав про заощадження, про рахунки, про “можливість продати будинок і переїхати ближче до міста”. Я робила вигляд, що то забуваю, то не чую, то плутаю банк із аптекою.

Однієї ночі я удавала, що сплю.

Чула, як він відкриває шухляди, риється в шафі, зазирає під матрац, трусить коробку з ґудзиками, навіть банку з сухою м’ятою відкрив.

Не знайшов нічого.

Через кілька тижнів він не витримав.

— Мотре, може, продамо хату? Купимо щось менше. Вам же важко тут самій.

— Чудова думка.

Очі в нього засвітилися.

Ми пішли до нотаріуса. Коли нотаріус прочитав документи, Віктор аж посірів.

— Нерухомість не належить пані Мотрі, — сказав нотаріус. — Будинок передано фонду ще до укладення шлюбу.

— Як це? — прошепотів Віктор.

— А так, — відповіла я. — Хата в мене розумніша за деяких женихів.

Вдома він зірвався.

— Ти мене обдурила!

— Ні. Я просто не дала тобі обдурити мене.

— Де гроші?

— Працюють. На мене. Не на тебе.

— Я хочу розлучення!

— Нарешті ми в чомусь зійшлися.

Наступного ранку він зібрав валізи. Взяв усе, що вважав цінним: скриньку з “прикрасами”, старі годинники, срібну ложечку, папку з документами. Він не знав, що частина речей була підготовлена поліцією — справжні предмети інших потерпілих, за якими його давно шукали.

Через кілька вулиць його зупинили.

У валізах знайшли речі, документи, записи й докази, які пов’язали його з кількома справами.

Коли його садили в машину, він крикнув:

— Стара відьма!

Я помахала йому палицею.

— Дякую, синку. У моєму віці компліменти рідко бувають такі щирі.

Сусідки вийшли до хвірток. Галя сміялася так, що аж сльози текли.

— Мотре, ти його впіймала!

— Ні, Галю. Він сам зайшов у пастку. Я тільки ворота відчинила.

Відтоді, якщо в нашому селі біля якоїсь самотньої жінки з’являвся надто ідеальний кавалер, спершу дзвонили мені.

— Мотре, подивишся?

А я відповідала: