— Та начхати мені на ваш ювілей, пані Тамаро! Після того, як ви при всіх сказали, що ваш син підібрав мене на смітнику, я більше не буду вам прислуговувати

— Чого притихли? Наливайте! У мене шістдесят п’ять, а ви сидите, наче на поминках! — вигукнула Тамара, піднімаючи чарку.

У її трикімнатній квартирі зібралося шістнадцять гостей. Стіл ломився від м’яса, салатів, нарізок і тортів. Усе це протягом трьох днів готувала невістка Марина.

Чоловік Олексій обіцяв допомогти, але лише привіз алкоголь і забрав матір із салону краси.

— Це її день, — повторював він. — Не псуй настрій.

Марина сиділа біля дверей на кухню, бо щоп’ять хвилин хтось просив принести тарілки, лід або нову пляшку.

Тамара підвелася для тосту.

— Мені всі кажуть, що я чудового сина виростила. Правда. Льоша завжди був добрий до нещасних. Он подивіться на Марину.

Усі голови повернулися до неї.

— Коли він уперше привів її до нас, вона була в старому пальті, з однією сумкою. Можна сказати, син підібрав її на смітнику, відмив, одягнув і людиною зробив.

За столом засміялися.

Марина подивилася на чоловіка.

Олексій тихо сказав:

— Не реагуй. Мама випила.

Тамара продовжила:

— Тепер сидить у кабінеті, прикраси носить, відпочинок планує. А без нашої родини невідомо, де б була.

Марина повільно підвелася.

— Раз уже згадуємо минуле, я теж дещо розповім.

Свекруха всміхнулася.

— Ну, подякуй чоловікові.

— Коли ми познайомилися, я працювала бухгалтеркою й навчалася заочно. Орендувала кімнату, бо батьків уже не було. Олексій жив із вами й мав борги за двома кредитами.

Сміх припинився.

— Марино, сядь, — сказав чоловік.

— Чому? Твоя мама може обговорювати моє життя, а я ваше — ні?

Вона обвела поглядом гостей.

— Я погасила його борги. Перший внесок за нашу квартиру був із грошей, які залишила мені бабуся. Ремонт у цій квартирі, нова пральна машина, санаторій і сьогоднішній ювілей оплачені переважно мною.

Тамара грюкнула долонею по столу.

— Брехня!

Марина дістала з сумки виписки.

— Олексій щомісяця переказує вам гроші зі спільного рахунку. Минулого тижня він забрав суму, яку ми відклали на лікування нашої доньки.

Чоловік зблід.

— Мамі терміново потрібні були гроші.

— На золотий браслет?

Одна з родичок глянула на руку Тамари.

— Ти казала, що це подарунок від колег.

— Не ваша справа! — заверещала ювілярка.

— Моя, — відповіла Марина. — Бо браслет куплений із грошей, які я заробила.

Олексій схопив її за лікоть.

— Удома поговоримо.

Марина звільнила руку.

— Удома ти скажеш, що мама старенька, її треба зрозуміти, а я маю не розгойдувати сім’ю.

— Ти псуєш їй свято.

— Та начхати мені на ваш ювілей після того, як вона назвала мене сміттям.

Тамара вказала на двері.

— Забирайся з моєї квартири!

— Із задоволенням. Але посуд цього разу миє ваш син. Жінка зі смітника більше не обслуговує банкет.

Марина одягнула пальто й пішла.

Олексій повернувся додому після опівночі.

— Ти осоромила нас перед усіма.

— Твоя мати осоромила мене. А ти дозволив.

— Вона була п’яна.

— Ти був достатньо тверезий, щоб двічі стиснути мені коліно й наказати мовчати.

Наступного ранку Марина перевела зарплату на окремий рахунок і зібрала документи. Виявилося, що Олексій роками переказував матері значно більше, ніж вона знала.

Він просив не подавати на розлучення.

— Я поговорю з мамою.

— Ти мав говорити всі ці роки.

— Вона залишиться сама.

— А я десять років була сама поруч із тобою.

Під час поділу майна перекази Тамарі врахували як витрати, зроблені без згоди Марини. Олексію довелося компенсувати частину коштів.

Свекруха розповідала родичам, що невістка зруйнувала сім’ю через браслет. Але надто багато людей чули, з чого все почалося.

Донька Марини запитала:

— Ти ще любиш тата?

— Так. Але любов не зобов’язує мене залишатися там, де мене принижують.

За рік Марина відсвяткувала свій день народження у маленькій орендованій квартирі. Прийшли найближчі друзі й донька.

Кожен приніс щось до столу. Після вечері всі разом прибрали.