— Полуницю залишаєш тут, порожнє відро ставиш біля ґанку й можеш їхати, — сказала Лариса братові.
Тарас завмер із повним відром.
— Ти мене через кілька кілограмів ягід виганяєш?
— Я виганяю не брата. Я виганяю людину, яка приїхала лише поїсти й набрати додому.
Богдан припинив забивати цвяхи в дах.
За п’ять годин Тарас устиг з’їсти каструлю борщу, випити майже весь компот і виспатися в гамаку, поки господарі тягали дошки.
— Я гість!
— Гості приносять щось до столу, а не три порожні відра.
Тарас жбурнув відро на землю, розсипавши ягоди, і поїхав.
Дача дісталася Ларисі від бабусі. Будинок стояв занедбаний, город заріс бур’янами, дах протікав. Родичі називали його «родинним гніздом», але жоден не допоміг ані грошима, ані працею.
Щойно з’явився врожай, хвіртка перестала зачинятися.
За тиждень приїхала двоюрідна сестра Інна з дітьми.
— Хотіли трохи малини набрати.
— Їжте скільки хочете. А щоб узяти додому, треба прополоти моркву.
— Я в білому костюмі повинна в землі копатися?
— Ти приїхала відпочивати, а я тут щодня працюю.
Інна поїхала зі скандалом, а родичі почали телефонувати Ларисі й називати її жадібною.
У суботу приїхав дядько Петро.
— Мені три мішки яблук треба.
— Драбина в сараї. І Богданові допоможеш поставити новий стовп для паркану.
— Ти мені умови ставиш?
— Я пропоную чесний обмін.
Дядько довго обурювався, але взяв лопату.
Увечері він сидів за столом, їв молоду картоплю й задоволено дивився на міцний паркан.
— Після роботи навіть їжа смачніша.
— Бо вона чесно зароблена.
За кілька тижнів частина родини перестала приїжджати. Інші почали питати:
— Що вам допомогти, щоб огірків узяти?
На хвіртці з’явилася табличка:
Допоміг — пригощайся. Не допоміг — милуйся.
Наприкінці літа Інна повернулася сама. У руках тримала саджанці лохини.
— Давай посадимо. Я сама викопаю ямки.
Лариса відчинила хвіртку.
Після роботи винесла дві банки малинового варення.
— Це твоя частка.
Інна усміхнулася крізь сльози.
— Тепер розумію, чому ти так зробила. Ми звикли думати, що раз родичі — то вам нічого не варто.
Увечері Богдан запитав:
— Ну що, господине, всіх перевиховала?
Лариса подивилася на повну комору.
— Ні. Просто перестала виховувати дорослих людей власною спиною.