— Олеже, допоможи, будь ласка, в одній справі, — неохоче почала Тамара Іванівна.
Олег здивовано підняв очі. Теща зверталася до нього по допомогу лише тоді, коли більше ніхто не погоджувався.
— У вас щось серйозне сталося?
— Моя сестра Світлана зламала ногу. Живе сама в будинку, зараз весна, город занедбаний, кіт захворів. А ти у відпустці.
Світлана була єдиною з родичів Марини, хто ставився до Олега по-людськи. На весіллі вона щиро побажала їм щастя, тоді як інші родичі обговорювали, скільки протягне шлюб.
Тому Олег погодився.
Кілька днів він їздив до Світлани за місто. Перекопав грядки, обрізав дерева, полагодив хвіртку, купив продукти й відвіз рудого кота Рижика до ветеринара.
Жінка пересувалася в гіпсі й раз у раз дякувала.
Одного дня Олег повернувся по забутий телефон.
Відчинив двері своїм ключем і завмер.
Світлана без гіпсу стояла на драбині й діставала коробки з шафи.
— Цікаво, — спокійно сказав він. — Виходить, нога вже не болить?
Світлана повільно спустилася.
— Вибач мені. Тамара вмовила. Сказала, що треба зайняти тебе на кілька днів, щоб Марина могла зустрітися з іншим чоловіком. Це син її подруги, бізнесмен.
Олег відчув, як усередині похололо.
Останніми тижнями Марина справді часто кудись їздила, довго розмовляла телефоном і раптом стала особливо уважною до зовнішності.
— Де вони сьогодні?
— У Тамари. Чоловіка звати Денис.
Олег мовчки сів у машину.
Теща відчинила двері й зблідла.
— А ти чому тут? Хіба не повинен бути у Світлани?
— Де Марина?
— Вдома, мабуть.
Олег пройшов до вітальні.
За столом сиділи гості. Марина була поруч із Денисом, нахилилася до нього й тримала руку на його коліні.
Побачивши чоловіка, вона різко підвелася.
— Олеже, це не те, що ти думаєш!
Денис подивився на неї.
— Ти заміжня?
— Мама казала, що ми все одно скоро розлучимося.
Олег глянув на тещу.
— То ви вже й дату обрали?
— Я хотіла для доньки кращого життя, — випалила Тамара.
— Кращого за квартиру, машину, подорожі й чоловіка, який усе це оплачував?
Марина заплакала.
— Я тобі не зраджувала. Ми лише знайомилися.
— А мене треба було відправити працювати в чужому городі, щоб я не заважав?
Денис підвівся.
— Я на таке не погоджувався. Вирішуйте самі.
Олег спокійно сказав:
— Я подаю на розлучення. Квартира куплена мною до шлюбу, машина теж моя. Твої речі привезу сюди.
— Ти не можеш усе зруйнувати через один вечір!
— Не я це зруйнував. Ви вже розподілили моє місце без мене.
Він вийшов і поїхав на дачу.
Довго сидів на ґанку, дивлячись, як сонце опускається за дерева.
Йому було боляче. Але водночас дивно легко.
Найгіршим виявилося не те, що дружина зацікавилася іншим.
Найгіршим було зрозуміти, що вона дозволила матері ставитися до нього як до тимчасової перешкоди, яку можна прибрати вигаданою травмою.
Наступного дня зателефонувала Світлана.
— Пробач мені.
— Вам я пробачу. Ви хоча б сказали правду.
Марині ж Олег більше не вірив.
Бо там, де подружжя справді існує, нового чоловіка не підбирають усією родиною за спиною старого.