Галина знову нахилилася над плиткою й почала терти її з такою впертістю, ніби могла стерти не тільки старий бруд, а й усе, що сталося за останні місяці.
Нова квартира пахла фарбою, пилом після ремонту й мийним засобом. Вона була неідеальна: старі шафки, подряпана підлога, балкон, який ще треба було утеплювати.
Але це була її квартира.
Її й Катина.
Ще недавно Галина думала, що в неї нормальне життя. Чоловік Сергій, десять років шлюбу, семирічна донька Катя, спільні плани, спільні покупки, спільні вихідні.
Потім її відправили у відрядження на три дні.
Катю залишили в бабусі. Сергій обіймав Галину перед поїздкою й казав, що дуже сумуватиме.
Вона впоралася з роботою на день раніше й вирішила зробити йому сюрприз.
Не подзвонила. Купила нову красиву сукню, легкий парфум і дорогою подумала: заїде до Карини. Подруга допоможе зробити зачіску, макіяж і, може, позичить ті червоні туфлі, які Галина давно любила.
Карина мала бути вдома. Вони кілька годин тому переписувалися.
Галина піднялася на її поверх і подзвонила.
Двері відчинив Сергій.
У домашніх спортивних штанях. У чужих капцях. І з таким обличчям, ніби він сам не вірив, що це сталося.
— Що ти тут робиш? — тихо спитала Галина.
Він мовчав.
Із коридору почулося:
— Це доставка, любий? Ти розплатився?
Карина вийшла в гарному халаті. На ногах були ті самі червоні туфлі.
Галина все зрозуміла.
Не потрібно було пояснень. Не потрібно було брехні.
— Як давно? — запитала вона.
Карина почала щось плести про зламаний кран. Сергій, мовляв, прийшов допомогти.
Галина оглянула її з голови до ніг.
— Так. І для ремонту крана ти одягла це?
Сергій нарешті заговорив:
— Галю, давай заспокоїмося й поговоримо як дорослі.
— Дорослі? Ви обоє брехали мені за спиною, а тепер я маю бути дорослою?
Вона дістала з сумки пакунок із новою сукнею й кинула його Карині до ніг.
— Тримай. Тобі ж подобається брати моє.
Наступного дня Галина подала на розлучення.
Сергій просив, плакав, клявся, що це була помилка. Говорив, що любить тільки її. Але Галина більше не могла слухати.
Вони продали квартиру. Більша частина коштів дісталася їй, бо Катя залишалася з матір’ю. За ці гроші Галина купила стареньку двокімнатну квартиру. Ремонт був потрібен скрізь, але іншого варіанту не було.
Вона взяла відпустку й почала приводити все до ладу.
Мила, терла, розбирала коробки. Іноді сідала на стілець, пила воду з пляшки й думала:
«Десять років. І все закінчилося за одну хвилину».
— Мамочко, я там закінчила, — Катя зайшла на кухню з ганчіркою в руках. — Даси мені іншу? Я ще підвіконня протру.
Галина подивилася на доньку.
Маленька. Серйозна. З косичками, які вже трохи розтріпалися. На щічці — пляма пилу.
І Галина раптом зрозуміла, як могла подумати, що з її шлюбу не вийшло нічого доброго.
Ось воно.
Найкраще.
Катя.
Галина простягнула руки й притиснула доньку до себе.
— Ти знаєш, як я тебе люблю?
Катя кивнула.
— Знаю.
— Пробач, що ми з татом тебе розчарували. Я колись поясню тобі все, коли ти підростеш.
Катя підняла на неї серйозні очі.
— Не треба зараз пояснювати. Я розумію. У моєї подруги Олі батьки теж розлучилися. Її тато пішов до іншої жінки. Оля казала, що її мама багато плакала. Я бачила, що ти теж плачеш. Просто тихо.
Галина відчула, як сльози потекли по щоках.
— Ти не маєш про це думати, сонечко.
— Але я думаю. Мені страшно, але я не хочу тебе засмучувати.
— Ти не повинна бути сильною замість мене.
Катя притулилася лобом до її плеча.
— Але ми ж дівчатка. Ми маємо підтримувати одна одну.
Галина розсміялася крізь сльози.
— Так, моя маленька мудра дівчинко. Маємо.
Трохи згодом Катя спустилася в магазин по булочки з сиром. Галина стояла біля вікна й дивилася, як донька йде двором, озираючись по сторонах.
Телефон завібрував.
Сергій написав:
«Як ви?»
Галина довго дивилася на повідомлення.
Потім відповіла:
«Ми справляємося».
Вона поклала телефон на стіл і провела рукою по чистій стільниці.
У цій квартирі ще не було справжнього дому.
Але вже була тиша, в якій більше не брехали.
І була Катя.
А значить, усе найважливіше в Галини залишилося.