Marina Alexandrina escolheu alojamento à beira-mar com três exigências simples: quarto individual, pátio com sombra e silêncio. Não queria piscina, música ao vivo, pequeno-almoço com quarenta variedades de
Pani Krystyna wybierała nocleg nad Bałtykiem według trzech zasad: własny pokój, cień na podwórku i cisza. Nie basen, nie animacje, nie “rodzinna atmosfera”, bo to ostatnie po pięćdziesiątce
Марія Олександрівна обирала житло біля моря за трьома умовами: окрема кімната, тінь у дворі й тиша. Не басейн, не “перша лінія”, не сніданки з видом на хвилі. Саме
— את אף אחת פה, — אמרה לי הבת של בעלי מנישואים ראשונים. — ואת יודעת את זה מצוין. המשפט נאמר בשקט, כמעט באדישות, אבל הוא פגע בי
— Ти тук си никоя, — каза Елена, без дори да повиши тон. — И сама го знаеш. Думите паднаха върху масата по-тежко от всяка чиния. Мария стоеше
— Tu aqui não és ninguém, — disse-me a filha do meu marido do primeiro casamento. — E sabes isso perfeitamente. A frase caiu sobre a mesa como
— Ти тут ніхто, — сказала Софія так спокійно, ніби просто попросила передати сіль. — І сама це прекрасно знаєш. У кімнаті стало тихо. Навіть чайник на кухні,
— המטבח שלי, הבן שלי, ואת תסבלי בשקט, — אמרה חמותי והניחה לפניי צלחת ריקה. — הסלט למשפחה. לך יספיק אורז. את גם ככה לא אוכלת בערב. ישבו
— Кухня моя, син мій, а ти потерпиш, — сказала Лідія Аркадіївна й поставила переді мною порожню тарілку. — Салат для своїх. Тобі гарніру вистачить, ти ж усе
חמותי סגרה את מכסה הסיר ממש מול הילדים שלי. — זה לא בשבילכם. זה בשביל סבא. שאמא שלכם תאכיל אתכם. המכסה המתכתי נטרק על הסיר בקול חד. שני