— Ми омолоджуємо колектив, — сказав директор Тарас і посміхнувся так, ніби повідомляв про премію. — Кабінет звільніть до завтра. Оксана з кадрів підготує документи.
Я тримала чашку з холодним чаєм. Біла, з тонким синім обідком. Вона стояла на моєму підвіконні двадцять років.
— До завтра?
— Нам потрібна свіжа кров. Молоді фахівці, цифрове мислення, нова енергія.
Мене звати Галина. Тридцять один рік я працювала в обласному центрі соціальних програм. Починала інспекторкою, потім створила методику підтримки безробітних жінок, організувала десятки курсів і навчила сорок працівників.
Тарас прийшов вісім місяців тому. Говорив про реформу, але насамперед створив кілька посад для знайомих.
Він не знав про дзвінок із міністерства.
Три дні тому мені подзвонила Ірина, керівниця департаменту зайнятості.
— Вашу програму обрали основою для національного проєкту. Ви маєте увійти до робочої групи й очолити методичний напрям. Офіційний лист буде наприкінці тижня.
Наступного ранку Оксана простягнула мені угоду про звільнення з компенсацією у два оклади.
— Директор сказав, що це гідна пропозиція.
— Угода добровільна. Я не підписуватиму.
Об одинадцятій я поклала перед Тарасом лист із міністерства.
Він прочитав і знизав плечима.
— Робоча група не скасовує кадрових змін.
— Не скасовує. Але кадрові зміни мають відбуватися законно. Якщо скорочуєте посаду — попереджайте й виплачуйте належне. Якщо маєте претензії до роботи — оформлюйте. Добровільно за два оклади я не піду.
Тарас перестав усміхатися.
— Тоді буде аудит.
— Нехай.
Аудитори працювали чотири дні. Перевіряли програми, закупівлі та звіти.
Мій відділ пройшов без серйозних зауважень.
Натомість знайшли проблеми в контрактах, укладених директором. Консультаційні послуги отримала компанія його колишнього партнера. Нове програмне забезпечення придбали без повного порівняння пропозицій.
На підсумковій зустрічі аудитор сказав:
— Старі процедури працюють. Питання виникають до нових винятків.
Тарас почав говорити про терміновість.
— Терміновість не скасовує прозорості.
Офіційний лист із міністерства тим часом надійшов також засновнику центру. Спроба звільнити експертку перед її залученням до державної реформи викликала окремі питання.
Тараса відсторонили.
Оксана прийшла до мене ввечері.
— Я готувала деякі документи. Мені страшно.
— Ти ухвалювала рішення?
— Ні. Я просила письмові накази.
— Збережи все.
Її листування підтвердило, що вона діяла за вказівками й попереджала про ризики.
Я поїхала до Києва. Вісім місяців працювала над національною системою. Після повернення мені запропонували очолити центр.
Я погодилася лише після відкритого конкурсу.
Першою реформою стала програма подвійного наставництва. Молоді працівники вчилися процедурам у досвідчених колег, а старші проходили навчання з цифрових інструментів.
Тарас називав омолодженням звільнення людей із досвідом.
Я назвала омолодженням появу нових знань без знищення старих.
Оксана стала керівницею кадрового відділу. Вона ввела правило: працівник завжди має час на ознайомлення з угодою й право на юридичну консультацію.
Моя біла чашка стоїть тепер у директорському кабінеті.
Вона не символ минулого.
Вона нагадування, що річ не стає непотрібною тільки тому, що довго служить.
Як і людина.