Так воно просто є…
Оксана витирала пил із підвіконня, коли за вікном загальмувала знайома машина. Синій «Ланос» батька — той самий, що п'ять років тому виїхав із двору і не повернувся. Вона впізнала його не по номерах, а по вм'ятині на дверцятах, яку сама ж і залишила, коли вчилася кататися на велосипеді.
Батько вийшов, озирнувся на будинок, у якому колись жив, і застиг біля хвіртки, наче не наважувався зайти. Оксані було двадцять три, коли він пішов, залишивши матір саму з кредитом за квартиру в 214 тисяч і порожньою шафою замість пояснень. Тепер їй було двадцять вісім, і в неї була власна донька, яка саме прокинулася в кімнаті й кликала бабусю снідати.
— Тату? — вона відчинила двері, не вірячи власним очам.
Він схуд, посивів, у руках тримав пакет із яблуками — ті самі, з саду в Requiv, які завжди возив на гостини. Ніби й не минуло нічого. Ніби не було тих дзвінків, на які ніхто не відповідав, тих листів, що поверталися нерозпечатаними.
— Я довго думав, чи маю право приїжджати, — сказав він.
Мати вийшла на ганок, витираючи руки об фартух, і завмерла. Обличчя її не виражало ні гніву, ні радості.
— Навіщо ти тут? — запитала вона тихо.
— Онука дзвонила. О пів на сьому ранку. Сказала, що ти хвора.
У Оксани пакет із хлібом випав з рук на підлогу — вона й не помітила, коли встигла його взяти з полиці. Вона нікому не дозволяла телефонувати йому — ні матері, ні сестрі. Але Софійка, донька, знайшла старий номер у записнику бабусі й, не питаючи нікого, зателефонувала діду, якого бачила лише на фотографіях.
— Мамо, ти справді хвора? — Оксана обернулася до матері.
Та мовчала, опустивши очі на землю, потім кивнула.
— Онкологія молочної залози, друга стадія. Треба на операцію до Києва, в інститут Кавецького. Тридцять дві тисячі тільки за перший етап, а в нас на книжці — шість.
Батько зробив крок уперед.
— У мене є тридцять вісім тисяч заощаджень. Я їх п'ять років збирав, спершу навіть не знав навіщо. Вистачить і на операцію, і на дорогу.
— Ми не просили в тебе допомоги, — відрізала Оксана. — П'ять років тебе не було. Ти не приїхав навіть на день народження Софійки, коли їй виповнилося п'ять.
— Я знаю, — голос його зламався. — Я боявся дивитися вам в очі. Я підвів вас усіх, і чим довше мовчав, тим важче було повернутися.
Софійка вибігла на ганок у піжамі з зайчиками, побачила незнайомого дідуся і, анітрохи не соромлячись, підбігла до нього обійняти коліна.
— Це ти дідусь Мирон? Я тебе бачила на фото!
Дорослі завмерли. Батько присів навпочіпки, взяв дівчинку за плечі. Руки в нього тремтіли так, що він упустив пакет з яблуками, і вони покотилися по подвір'ю, під лавку, під колеса «Ланоса».
— Так, сонечко. Це я.
Мати опустилася на лавку біля дверей. Оксана підійшла і сіла поруч, поклавши руку їй на плече.
— Мамо, вирішувати тобі. Але грошей у нас справді немає, а операцію призначили на понеділок.
Мати підняла очі на колишнього чоловіка, довго дивилася йому в обличчя, шукаючи там ознак брехні чи корисливості. Не знайшла нічого, крім втоми і провини.
— Гаразд, — сказала вона. — Але це не означає, що я тебе пробачила.
Вони поїхали до Києва втрьох: батько за кермом синього «Ланоса», мати на передньому сидінні, Оксана з Софійкою ззаду. Дорога зайняла п'ять годин, зупинялися двічі — заправитись і купити матері воду. Операцію призначили на дев'яту ранку. Коли о першій дня лікар вийшов у коридор і сказав, що все пройшло добре, батько сів просто на кахляну підлогу, затуливши обличчя долонями, і плечі в нього затряслися — гучно, без сорому, наче з нього виходило все, що накопичилося за п'ять років мовчання.
Через місяць, коли мати вже одужувала вдома, батько приїхав знову — цього разу з ящиком інструментів, бо в хаті давно текла батарея на кухні і осипалася штукатурка над вікном. Він міняв прокладку, замазував тріщини шпаклівкою, підкручував крани — мовчки, зосереджено, ніби це були єдині слова, які він ще вмів вимовляти.
Оксана дивилася на нього з кухні, тримаючи в руках чашку остиглого чаю.
Софійка, вибігаючи у двір, кричала на всю вулицю:
— Дідусь Мирон, дивись, який я малюнок намалювала!
І він, відклавши шпателя, витираючи руки об штани, йшов дивитися.
