Людина
Багата пані кинула в мене решту на касі. Я не заплакала. Просто натиснула одну кнопку. Зміна в невеличкому гастрономі “Біля парку” у Черкасах завжди тягнулася найдовше після шостої
Роман якраз закінчував мити термос після роботи, коли у двері хтось подзвонив. Настирливо так, тричі поспіль. Він глянув на годинник — двадцять п’ять на десяту. Пізно для гостей.
Старовинний костел Святої Ельжбети того суботнього ранку був забитий ущерть. Здавалося, пів міста прийшло поглазіти на весілля, яке обговорювали в кожній львівській кав’ярні вже місяць. Та ніхто не
Щоп’ятниці я пакувала дві важкі картаті торби й відчувала, як у грудях стискається щось глухе й безсиле. Не від утоми, хоча після дванадцятигодинної зміни в лікарні ноги гуділи
— Якщо ти читаєш цей лист біля старого причепа своєї сестри, значить, мої діти зробили саме те, чого я боявся найбільше. Я перечитала перше речення тричі. Папір тремтів
— Мам, привіт! — бадьорий голос старшої доньки Оксани врізався у слух так різко, що Надія Петрівна навіть не одразу зрозуміла, де вона. Вона сиділа на краю ліжка,
Катерина Павлівна зайшла в маленький літній магазин біля автостанції в Кам’янці-Подільському тільки тому, що автобус до її села затримувався на сорок хвилин. На вулиці стояла така спека, що
— Та мій синочок тебе на вулицю виставить, якщо ти не почнеш мене слухати! — прошипіла Лідія Петрівна, нахилившись до Анни через кухонний стіл. Анна повільно поставила чашку
— Спершу ви образили моїх дітей, а тепер ще й ночувати зібралися? — Анна стала біля дверей і показала рукою на вихід. — Ні. На сьогодні вистава закінчена.
— Усе! Я від тебе йду! — Ірина гарячково кидала речі у величезну сумку. — Добре, що я не розписалася з тобою! — Це справді добре, — спокійно