Галина Вовк торгує овочами на розкладці на вулиці Київській у Прилуках двадцять три роки. Прилавок два на три метри, стільниця з оцинкованого листа, над нею календар від "Оранти" з обламаним кутиком. Про сервервні вона нічого не знала — до березня.
У березні на дошці оголошень біля зупинки вивісили план території. Хтось, може сусідка з другого поверху, домалювала маркером стрілку: "тут буде бетонна коробка, 40 метрів, без вікон". Галина прочитала тричі, бо шрифт дрібний, а в неї після операції на око окуляри плюс два з половиною.
Інвестор називався ТОВ "Сілвертрі Дата Україна", фірма зареєстрована десь у Києві, статутний капітал п'ятдесят тисяч гривень, в документах — жодної виробничої адреси. Збиралися будувати центр обробки даних потужністю 55 мегават, живлення від тієї ж лінії, з якої йде струм на мікрорайон Леваневського і в районну лікарню. Вода з міського водогону, охолодження, двадцять тисяч кубів на рік — стільки, скільки витрачає весь район у серпні, коли люди поливають огірки.
Мером був Тарас Гриценко, п'ятдесят один рік, два терміни на посаді, син після будівельного інституту, який уже рік працював у девелоперській фірмі "консультантом з інвестиційних питань". Ця фірма була підрядником на проєкті сервервні. Вголос про це ніхто не говорив, але на сесії міськради люди знали.
— Пане мер, а ваш син часом не в цій компанії? — запитала Галина на сесії у квітні, стоячи з мікрофоном, що сипів тріском.
Гриценко відповів, не дивлячись у її бік:
— Це питання не по порядку денному.
І все. Сесія пішла далі, наче нічого не було.
Галина почала обходити сусідів з папкою — звичайною, картонною, на резинці, купленою в канцтоварах за двадцять дев'ять гривень. У папці збирала підписи під зверненням до обласної державної адміністрації. Активісткою вона не була, у процедурах екологічної експертизи не розумілася, але рахувати вміла — за двадцять три роки торгівлі картоплею навчилася, скільки виходить за струм, коли піднімають тариф на копійку за кіловат.
Платіжка за електрику для її квартири в будинку на Леваневського виходила тисяча двісті гривень на місяць. Сусіди з правління ОСББ прикидали, що після запуску сервервні тариф на передачу може зросте на вісімнадцять відсотків — бо лінія буде перевантажена, а модернізація мережі коштує грошей, і хто за це платитиме, якщо не мешканці.
У травні вона зібрала сто сімдесят чотири підписи. Носила папку під курткою, бо саме лило, і боялася, що чорнило на підписах розмиє.
На червневій сесії зал був повний — вперше з того часу, як закривали дитяче відділення лікарні п'ять років тому. Хтось приніс термос з чаєм, хтось — складні стільці з будинку культури. Гриценко сидів за президіумським столом, поруч депутат Шевчук, у якого саме була земельна ділянка за сто метрів від майбутньої сервервні, тому він раптом почав говорити про "перспективи розвитку громади".
Галина вийшла до трибуни. Рука не тремтіла — за двадцять три роки торгівлі вона навчилася стояти перед людьми.
— Пане мер. Сто сімдесят чотири підписи. І питання — скільки заробить ваш син на цьому будівництві, поки ми платитимемо за струм на ті вісімнадцять відсотків більше?
Хтось закашлявся чаєм, хтось відсунув стілець, термос стукнувся об стіл. Гриценко сказав, що "проєкт проходить звичайну екологічну процедуру" і що "сімейні спекуляції тут недоречні". Але голос зламався на слові "сімейні".
За два тижні в місцевій газеті "Прилуцький вісник" вийшла стаття з документами з Єдиного державного реєстру — син мера, Денис Гриценко, фігурував представником підрядної компанії з січня. Документ був публічний, кожен міг замовити виписку за двадцять гривень держмита, тільки досі ніхто не перевіряв.
Чернігівська обласна державна адміністрація зупинила видачу висновку з оцінки впливу на довкілля до з'ясування конфлікту інтересів. Інвестицію не скасували, лише заморозили на дванадцять місяців — юристи з Чернігова, готуючи висновок для облдержадміністрації, спиралися на норми про конфлікт інтересів у справах, де посадовець, що ухвалює рішення, має особисту заінтересованість у його змісті. Тільки тут інтерес був непрямий, через сина, і саме це треба було встановити, перш ніж процедура рухалася далі.
Міськрада зібралася у вересні з питання недовіри Гриценку. Голосування — дев'ять до семи. Пройшло.
Галина на ту сесію не пішла. Сиділа у своєму павільйоні, важила картоплю для пані Оксани з будинку номер 12, і чула з транзисторного радіо, що сипіло на полиці біля каси, як диктор місцевого радіо зачитує результат голосування.
Гриценко зателефонував їй особисто наступного дня. Звідки взяв номер — невідомо, мабуть, зі списку підписів під зверненням, яке вона колись подавала в адміністрацію з контактом.
— Пані Галино. Розумію вашу настанову, але це зашкодить громаді. Інвестори відмовляться, робочі місця зникнуть.
— Пане мер, я не зачиняю сервервню. Я зачиняю вам двері до кабінету. Це різні речі.
Вона поклала трубку стаціонарного телефону — старого, з диском, що стоїть на холодильнику, бо мобільний у павільйоні ловить погано.
ТОВ "Сілвертрі Дата Україна" офіційно відкликало заявку в жовтні, коли обов'язки мера до виборів перейняла особа, призначена головою облдержадміністрації, а колишня заступниця голови міськради, Олена Марченко, як депутатка подала звернення про повний екологічний аудит з нуля — з новим технічним оператором, без участі фірм, пов'язаних з родиною Гриценків.
Галина повернулася до свого прилавка. Відважила кілограм картоплі пані Оксані, насипала в пакет, зав'язала вузлик. Календар від "Оранти" висів над прилавком, обламаний в тому ж кутику. Папка з підписами лежала в шухляді під касою, між шпагатом і калькулятором, а з радіо на полиці долинав тріск старої антени, коли диктор переходив на прогноз погоди.
