# La bussola rotta Firenze, una domenica di novembre. Il parco delle Cascine era pieno di famiglie, e io ero l'unico adulto da solo su una panchina. Avevo
Вперше за три місяці після похорону Богдана я наважилась сама поїхати на цвинтар. Не те щоб боялась — просто не було сил. Але жовтнева субота видалась ясною, і
Mijn man Johan en ik hebben tweeënveertig jaar samen alles opgebouwd. Hij begon als timmerman in een kleine werkplaats in Vlaardingen, ik gaf zwemles in het oude badhuis
Я працюю офіціанткою в ресторані «Старий лев» на Личаківській уже вісім років. Через мене пройшли сотні весіль, хрестин, ювілеїв і поминок. Я звикла до п'яних сварок, до родичів,
Олена знайшла квитанцію з ювелірного випадково. Шукала в його кишені накладну на плитку — замовник телефонував, лаявся, зривалися терміни, — а натрапила на зім’ятий папірець. Ланцюжок із кулоном.
Я виклала на стіл пучок свіжої м’яти, яку щойно зрізала з грядки під вікном кухні, коли за спиною рипнули двері. У дверях стояла Дарина — сестра мого чоловіка.
Микола завжди повторював: «Галю, сядь, не рипайся. Не твоє це — кермо крутити». Сорок три роки разом, двоє синів, трикімнатна квартира на Левандівці, кредит закритий ще до другої
Коли я почула це від рідної доньки, то стояла в коридорі своєї ж квартири — тепер уже їхньої — з тацею сливового пирога в руках. Пекла його зранку,
Мене звуть Олена. Мені п’ятдесят два роки, я живу у Львові, на вулиці Коперника, у старому будинку з високими стелями та скрипучими сходами. Працюю в читальному залі наукової
Олена стояла посеред спальні, тримаючи в руках бірюзовий купальник, який так довго обирала в інтернет-магазині. На ліжку лежала розкрита валіза, пахло свіжовипрасуваною білизною та сонцезахисним кремом. До вильоту